Або: Освічений романтизм жахів
1. Тіні розуму
XIX століття породило готичний романтизм, літературну течію, яка розсунула межі розуму. Якщо Просвітництво у своїй найпослідовнішій формі цілком справедливо хотіло звільнити людей від забобонів і релігійних догм, то готичний роман, як особлива форма романтичного протидії, показав, що жах не зник зі світу.
Якщо романтизм загалом виступав проти когнітивного розуму як єдиного дієвого засобу розвитку людини, інколи емоційно збагачуючи Просвітництво, а часом регресивно захищаючи його, він знайшов своє доповнення в його темному варіанті – у протистоянні смерті, хворобі, шкідливим звичкам і страху.
Регресивні ексцеси, які супроводжують це, як-от жага смерті, марновірство, популізм і антисемітизм (які вже існували в епоху Просвітництва як різновид пост-антиюдаїзму), тут згадуються лише побіжно.
У рядах менш відсталої традиції цього руху, який відображає та передає Просвітництво, я ставлю Розумну Готику – готичний романтизм, який не об’єднує себе з езотерикою чи окультизмом, а радше ставить під сумнів жахливе в його психологічних, соціальних і наукових вимірах.
Це естетика світу, в якому таємниця виникає не через магію, а через межі людського знання та темні сторони самого розуму.
2. Попередники: Верн, Шеллі та наукова темрява
«Карпатський замок» Жуля Верна та «Франкенштейн» Мері Шеллі — два парадигмальних твори, які вже раціоналізували класичний готичний мотив. Історія Верна показує нібито надприродне явище, яке зрештою виявляється технологічною ілюзією – грою з межами віри та обману. Франкенштейн Шеллі, з іншого боку, показує науку, яка відчужується від власного творіння і, таким чином, стає жахливою в невдалій спробі перемогти прокляту смерть.
Поєднує ці твори раціональний підхід до страшного:
Вони створюють моторошне не для того, щоб тверезо розчарувати його, а щоб художньо перетворити його на раціональне відображення, таким чином звертаючись до недосліджених меж розуму та страху перед невідомим.
Ця діалектична напруга формує основу освіченого романтизму жахів у моєму розумінні.
3. Хаунтологія та привиди сучасності
Концепція гаунтології Марка Фішера показує нам, що минуле насправді ніколи не минає. Воно повертається – як фантом можливостей, як відлуння втрачених візій майбутнього.
У світі, який вважає себе раціональним, пригнічені тіні здаються ще сильнішими, змінюючи свій вигляд, але залишаючись незмінними у своєму нездужанні.
Фішер діагностував сьогодення, в якому минуле і майбутнє розпливаються, в якому ідеології більше не вірять, що вони можуть створити нові світи, а лише заселяють власні руїни.
Розумна готика підтримує цю ідею, будуючи міст між минулим, сьогоденням і майбутнім. Примарним стає не надприродне, а еволюція, історія та біографія людини у вимірах природи, суспільства та особистості:
Жах приходить не з іншого світу – це наслідок нашого власного.
4. Критика розумного раціоналізму
У фрагментарній критиці раціоналізму Марк Ершюттерт аналізує, що розум залишається ідеологією, якщо він не усвідомлює власних передумов і цілей. «Раціональний раціоналізм» визнає свої обмеження, використовує розум для покращення світу та не підкоряється жодному стандарту, окрім істини та прогресу до щастя.
З іншого боку, «нерозумний раціоналізм» підпорядковує науку та логіку потребам нелюдських систем, незалежно від того, чи знаходяться вони під особистим правлінням диктатури чи під абстрактним примусом автономної машини, такої як загальний ринок.
Водночас – і це ключовий момент розумної готики – він характеризує «розумний ірраціоналізм» як союзника розумного раціоналізму в критичному дусі:
Свідоме визнання та лікування емоцій, сексуальності, інтуїції та таємниці як невід’ємних частин людського досвіду.
Просвітницький романтизм жахів відображає цю позицію в літературних термінах: це не езотеричний кітч, а радикальне дослідження того, що відбувається, коли зустрічаються розум і ірраціональність.
5. Розумна готика: метод страшного
Стиль оповіді «Розумної готики» характеризується темрявою, страхом, сумом і неспокоєм — не як самоціль, а як естетичний засіб зображення конфліктів: внутрішніх, соціальних і природних.
Історії часто навмисно схожі на сни або асоціативні, що цілком відповідає психоаналітичній ідеї витісненого матеріалу в несвідомому, але також можуть стати системними, слідуючи внутрішній логіці, яка визначена поза межами сконструйованого космосу.
Надприродне, де б воно не відбувалося, залишається загадкою. Тому немає ні демонології, ні магії, ні окультизму як пояснення – лише закон. Натомість навіть класичні фігури жахів, такі як вампіри чи привиди, там, де вони з’являються, можна підняти до символічного рівня або взагалі залишити без пояснень, можливо, лише піддавши науковим спекуляціям на основі іманентності оповіді – не через відсутність безглуздих спроб пояснення, відомих у фільмах і художній літературі, а для того, щоб зробити саму таємницю, у її величезній і складній формі, відчутною.
Але в цій прогалині лежить раціональне ядро жанру:
Іраціональне не тривіалізується і не міфологізується, а радше прагне бути зрозумілим у своїй болючій або визвольній якості – як щось, що не може бути просто вирішене, а радше щось, що потребує глибокого дослідження.
Розумна готика, таким чином, є естетикою відкритого протиріччя, літературою, яка не нівелює жахливе, а радше розміщує його у взаємозв’язку – із внутрішнім космосом, автором, читачем і тотальністю, яку вони поділяють.
Це може статися насамперед у стилістичних експериментах, у неправильних чи перебільшених сюжетних передумовах, у фрагментаціях оповіді, у досить розчаровуючих змінах перспективи, у ненадійних оповідних ролях або в прозі, яка сама по собі слідує логіці снів.
Причина цієї ірраціональності не завжди криється в самому наративі. Зрештою, розумна готика завжди вимагає раціональної та критичної аудиторії, яка готова здатися незбагненному, неідентичному, щоб розкрити дух і потенціал.
6. Впливи: філософія, соціальна критика та романтизм
Розумна готика — традиція не тільки літературна, а й філософська. Вона веде діалог із такими мислителями, як:
Карла Маркса, який здатний описати історію як альбомний відбиток, який переслідує життєві та соціальні умови, як вампіра, який їх пожирає,
Теодор В. Адорно, який пояснює в «Діалектиці Просвітництва», як хитрість розуму може заплутатися в нових формах несвободи, і таким чином ідеологія та забобони залишаються лише у зовнішньо зміненій формі,
Зигмунд Фрейд, який тлумачить жахливе як повернення пригнічених і проголошує сон таким, що можна розшифрувати, не як видіння, а як вираження внутрішніх конфліктів і цензурних бажань,
Маймоніди, яка бачить радикальне заперечення пізнаваного – загадку самого творіння, як складову і першоджерело істини.
Крім того, є літературні впливи класичного та сучасного готичного романсу та споріднених жанрів, таких як Шеллі, Стокер, Верн, Кафка, Орвелл, Райс тощо.
Крім того, роботи сюрреалістів, які намагалися розкрити тему психіки ретельною майстерністю, а також твори космістів, які художньо досліджували простір і безсмертя – усі ці впливи (і багато іншого) представляють елементи, які слід підхопити, знову з’єднати та трансформувати в освіченому готичному романтизмі.
Зрештою, розумна готика, звичайно, також і особливо, є продуктом власної філософії: філософії діамодернізму.
7. Висновок
Розумна готика (або освічений готичний роман) має вирішальне значення. Він зосереджується на поганому, дивиться в безодню, щоб виявити, що є правильним.
Тортури і страждання для нього не розвага, а переживання, які вимагають роздумів. Збурення — його метод, шок, як і захоплення, — його честь.
Але все це для того, щоб звернути увагу на несправедливість і відсталість, сублімувати деструктивність, розкрити й проблематизувати Танатос.
Це також те, що відрізняє Reasonable Gothic від Grimdark чи навіть Snuff: її можливий песимізм поєднаний із звинуваченням проти реальності, яка мала б постати перед нами інакше. У ньому похована утопія:
Як тільки цей інший.
Хоча вона сама по собі не дає відповіді, вона ставить пригнічені питання, водночас відкриваючи нам очі на те, що є найкращим із можливих, фактично розуміючи жахливість у жахливому.
Тому він далекий від «нерозумного ірраціоналізму», видовищного прославлення зла й садизму заради них самих.
Жанр особливо стійкий до цього.
Але також необхідно сказати наступне:
Розумна готика – це, зрештою, просто мистецтво. Це не створює нічого, крім вигадки та афекту. Воно доброзичливо стоїть на боці людської гідності, але не сприяє її реалізації.
Хто хоче прогресу, може читати, що вона хоче. Вона може впізнати його в освіченому романтизмі жахів – чи ні.
Тому що соціальні зміни залишаються перш за все одним:
Екстрений акт.